Мінімально-інвазивні методи лікування в урології

Урологія є однією з найдавніших медичних спеціальностей. Ще 3000 років до нашої ери з гігієнічної та ритуальною метою виробляли циркумцизію, про що свідчить барельєф в одній з гробниць Єгипту. В індійському медичному документі «Аюверде» («Знання життя»), написаному в IX і III століттях до н.е., описані деякі захворювання сечових і статевих органів, лікування ліками рослинного походження, а також операція каменерозсікання та інструменти, необхідні для виробництва цієї операції. У ті далекі часи вже існували трубчасті інструменти для випускання сечі. У стародавніх джерелах Персії, Туреччини, Вірменії та інших країн дуже детально описані розлади сечовипускання і методи їх лікування. Значний внесок у вивчення як органів, так і хвороб сечостатевої системи внесли Гіппократ, Аристотель, Герофіл, Цельс, Гален та ін. З кінця XIX століття, коли Ніцше винайшов цистоскоп (1877), починається ера ендоскопії в урології. Стали можливими діагностика, а трохи пізніше і лікування захворювань сечівника і сечового міхура.

Виключно велику роль у розвитку мінімально інвазивної діагностики зіграло впровадження в практику урологічну рентгенологічних методів дослідження. Тінь ниркового каменя вперше побачили на фотопластинці після 12-хвилинного опромінення рентгенівськими променями поперекової області хворого всього через рік після відкриття В.К. Рентгеном Х-променів. Роком пізніше Tuffier повідомляє (1897) отримав на фотопластинці тінь сечоводу, в який був введений катетер з дротом. У той час клінічна рентгенологія робила свої перші кроки, в урологічній практиці застосовувався єдиний рентгенодіагностичний метод – оглядовий знімок. У вітчизняній літературі перші повідомлення про рентгенодиагностике нирковокам’яної хвороби були зроблені в 1899 р А.Н. Гагманом і в 1905 р Н.С. Перешівкіним. Величезним досягненням стала ретроградна пієлографія, запропонована Voelcker і Ліхтенберг в 1906 р діагностика захворювань нирок і верхніх сечових шляхів стала базуватися на точній основі.

Одним з найбільших досягнень останніх десятиліть стало впровадження ультразвукових методів дослідження в медицину. Особливо велика роль ультразвукового ехосканірованія у виявленні об’ємних утворень паренхіматозних органів, візуалізації конкрементів різної локалізації, в тому числі рентгенонегатівних. Важко переоцінити значимість УЗД в диференціальнії діагностиці гострих захворювань органів черевної порожнини з найбільш частим проявом урологічних захворювань – ниркової колькою. У переважної більшості хворих в подібних ситуаціях відпала необхідність використання інвазивних інструментальних диференційно-діагностичних методів. Ренальную або постренальную анурію стали легко визначати за допомогою ехосканірованія.

Висока інформативність, простота виконання і неінвазивність сприяли широкому впровадженню ультразвукового сканування в діагностику практично всіх урологічних захворювань. Метод набуває особливого значення у пацієнтів з непереносимістю рентгеноконтрастних препаратів. Урологія немислима без використання ультразвукового сканування.

Таким чином, сучасна урологія заснована на скрупульозному вивченні етіології та патогенезу захворювань, постійному освоєнні та впровадженні нових діагностичних методів, вдосконаленні консервативної терапії та оперативної корекції захворювань сечостатевої системи.